AI-агенти: чому не варто довіряти хайпу більше, ніж реальності

Нещодавній анонс Google про те, що вони називають «новим класом агентських сервісів», виглядає як справжній поворотний момент. На конференції I/O 2025 у травні компанія показала цифрового помічника, який не просто відповідав на запитання, а допомагав ремонтувати велосипед: шукав відповідний посібник користувача, знаходив інструкції на YouTube і навіть телефонував до місцевого магазину, щоб дізнатися про наявність потрібної деталі — і все це з мінімальним втручанням людини.

Такі можливості незабаром можуть вийти далеко за межі екосистеми Google. Компанія представила відкритий стандарт Agent-to-Agent (A2A), що має дозволити агентам від різних компаній спілкуватися між собою й працювати разом.

Ідея захоплива: інтелектуальні програмні агенти, які виступають як цифрові колеги — бронюють квитки, переназначають зустрічі, оформлюють звіти про витрати й спілкуються між собою за лаштунками, щоб все встигнути. Але якщо не бути уважними, ця ідея може зійти нанівець, не встигнувши принести реальну користь. Як часто буває з новими технологіями, ризик того, що хайп обжене реальність, дуже високий. І коли очікування стають надто завищеними, настає розчарування і відкат.

Що таке “агент” насправді?
Зараз це слово використовують для позначення всього: від простих скриптів до складних AI-процесів. Загального визначення немає, і це дає простір компаніям видавати базову автоматизацію за щось набагато просунутіше. Цей феномен можна назвати «агентвошингом» — він не просто плутає користувачів, а й провокує їх розчарування. Нам не обов’язково потрібен жорсткий стандарт, але варто виробити чіткіші очікування: що саме мають робити такі системи, наскільки вони автономні і наскільки надійні в роботі.

Надійність — це головний виклик
Більшість сучасних агентів працюють на основі великих мовних моделей (LLM), які генерують відповіді з ймовірністю. Ці системи потужні, але водночас непередбачувані. Вони можуть вигадувати факти, відхилятися від теми або помилятися у тонких моментах — особливо при виконанні багатокрокових завдань із використанням зовнішніх інструментів і ланцюжків LLM-відповідей.

Приклад: користувачі Cursor, популярного AI-помічника для програмування, отримали від автоматичного агента підтримки повідомлення, що не можна користуватися програмою на більш ніж одному пристрої. Це викликало хвилю скарг і скасувань підписок. Проте насправді такого правила не існувало — це вигадка штучного інтелекту.

У бізнес-середовищі подібні помилки можуть призвести до серйозних збитків. Потрібно припинити розглядати LLM як окремі продукти і почати створювати комплексні системи з урахуванням невизначеності, моніторингом результатів, контролем витрат і вбудованими засобами безпеки та точності. Це допоможе гарантувати, що результат відповідає вимогам користувача, дотримується політик компанії щодо доступу до інформації, поважати конфіденційність тощо.

Агенти мають працювати разом, а не поодинці
Щоб агенти були корисними, вони повинні взаємодіяти між собою: бронювати квитки, перевіряти погоду, оформляти звіти — і все це без постійного контролю людини. Саме тому Google створив протокол A2A — універсальну мову, що дозволяє агентам обмінюватися можливостями і ділити завдання. Ідея крута.

Але на практиці A2A поки що не досконалий. Він визначає, як агенти спілкуються, але не пояснює, що саме вони мають на увазі. Якщо один агент каже, що може дати «дані про вітер», інший мусить вгадувати, чи це допоможе оцінити погоду для польоту. Без спільного словника чи контексту така взаємодія дуже крихка. Цю проблему вже бачили у розподілених системах, і вирішити її масштабно — складно.

Ще одна помилка — думати, що агенти автоматично співпрацюватимуть. Всередині однієї компанії це можливо, але в реальному світі агенти належать різним продавцям, клієнтам або навіть конкурентам. Всі ці проблеми можна вирішити. Можна створити спільну мову, покращити протоколи, навчити агентів домовлятися й ефективно працювати разом. Але це не станеться саме по собі, і якщо це ігнорувати, слово «агент» швидко стане ще одним маркетинговим кліше. Деякі IT-керівники вже скептично ставляться до цього терміна.

Це сигнал: не варто захоплюватись ентузіазмом і забувати про ризики, щоб потім не розчаровуватись. Потенціал великий, але потрібен продуманий дизайн, чіткі правила і реалістичні очікування.

Якщо поєднати ці фактори, агенти стануть не просто модним трендом, а основою нашої роботи в цифровому світі.

Авторка: Дар’я Бровченко

Джерело