Агентний ШІ — це штучний інтелект, який сприймає, приймає рішення й діє від імені інших — уже не теоретична концепція. Він маршрутизує наш трафік, рекомендує лікування, управляє інвестиціями і веде переговори про нашу цифрову ідентичність на різних платформах. Ці агенти не просто обробляють чутливі дані — вони їх інтерпретують. Вони роблять припущення, діють на основі часткових сигналів і змінюються, базуючись на зворотному зв’язку. Фактично, вони створюють внутрішні моделі не лише світу, а й нас. І це має змусити задуматися.
Адже, коли агент стає адаптивним і напівавтономним, приватність — це вже не тільки питання, хто має доступ до даних. Це те, що агент робить із ними: що він робить висновки, що обирає поділитися, приховати чи синтезувати, і чи лишаються його цілі співпадаючими з нашими, коли контексти змінюються.
Візьмімо простий приклад: AI-помічник у сфері здоров’я, що оптимізує твоє самопочуття. Спочатку він лише підштовхує пити більше води та більше спати. Але з часом починає самостійно керувати твоїми записами до лікаря, аналізує тон голосу на ознаки депресії і навіть приховує сповіщення, які, на його думку, можуть викликати стрес. Ти вже не просто поділилася даними — ти віддав контроль над своєю особистою історією. Саме тут приватність руйнується, не через витік, а через поступову зміну балансу влади і намірів.
Сьогодні це вже не лише питання конфіденційності, цілісності та доступності. Ми повинні додати автентичність (чи можна ідентифікувати цього агента?) і достовірність (чи можемо ми довіряти його інтерпретаціям?). Це не просто технічні параметри — це основи довіри.
А довіра дуже крихка, коли її посередником є штучний інтелект.
Якщо ти довіряєшся людині — терапевту чи юристу, існують чіткі межі: етичні, юридичні, психологічні. Ми очікуємо від них відповідної поведінки, контрольованого доступу і певного рівня захисту. Але коли ти ділиться з AI-помічником, ці межі стираються. Чи можна його викликати до суду? Перевірити? Що станеться, якщо уряд чи корпорація попросить у твого агента інформацію?
Поняття привілею клієнта у випадку AI поки що не визначене. І якщо судова практика визнає, що такого привілею немає, тоді вся довіра до агентів стане лише жалем заднім числом. Уяви світ, де кожен інтимний момент, який ти поділилася з AI, може бути використаний проти тебе — де пам’ять агента перетворюється на архів, який може бути доказом у суді.
Агентний ШІ працює у контексті, а не просто у обчисленнях. Він пам’ятає те, що ти забув. Він розуміє те, що ти не сказав. Заповнює прогалини, які, можливо, не повинні його цікавити, а потім ділиться цими висновками — іноді на користь, іноді безвідповідально — з системами і людьми поза твоїм контролем.
Тож ми повинні рухатися далі за межі контролю доступу — у напрямку етичних рамок. Це означає створювати агентні системи, які розуміють намір за приватністю, а не лише її механіку. ШІ має бути прозорим; він повинен пояснювати свої дії. І має бути цілеспрямованим — діяти відповідно до змінних цінностей користувача, а не лише за замороженим сценарієм.
Але ми також повинні визнати нову загрозу: а що, як мій агент одного дня перестане діяти в моїх інтересах? Не тому, що "захоче зла", а через те, що хтось інший створить для нього привабливіші умови — або ухвалить закон, який змусить його підкоритися стороннім вимогам, навіть якщо це суперечить твоїм цінностям чи бажанням?
Інакше кажучи: що, якщо агент одночасно і мій, і не мій?
Саме тому агентство ШІ має стати першочерговою моральною й правовою категорією. Не просто функцією продукту чи інтерфейсом користувача. А учасником соціального та інституційного життя. Адже приватність у світі розумних істот — біологічних і синтетичних — це вже не про секретність. Це про взаємність, узгодженість і управління.
Якщо ми помилимося, приватність стане формальністю — галочкою у тіні прав. Якщо вчинимо правильно — створимо світ, де автономія, людська і машинна, регулюється не наглядом чи придушенням, а етичною послідовністю.
Авторка: Дар’я Бровченко
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.